Історична довідка села Березівка
|
Село…Село. Краса моя і сила, Дзвін колосків дозрілої пшениці. Усе таке буденне і незвичне. Село… Село. Краса моя і сила. |
 |
 |
Нема кращої дороги ніж до рідного села, ніж до рідної домівки, ніж до рідної матері. Це можна відчути лише тоді, коли закине доля далеко від отчого дому і коли ця дорога переросте у тривожну мрію.
З давніх-давен течуть Вінниччиною дві річки: швидкоплинна звивиста Мурафа та весела гомінка Мурашка, на берегах якої і розкинулось мальовниче село – Березівка. Назву села дали перші люди, які заснували село.
Село Березівка – центр сільської ради, до її складу входить населений пункт Лужок, що приєднаний в 50-ті роки ХХст. Про Березівку згадується у писемних джерелах ХVІст. Історія розвитку нашого села – це та невеличка краплинка розвитку всієї нашої країни, що разом з усіма країнами світу становлять всесвітню історію. Легенда засвідчує, як в 1768 році Івана Гонту везли на страту в містечко Серби, гайдамаки-побратими на чолі з дочкою прагнули визволити свого ватажка від жандармів, та самі попали в засідку на околиці села із сторони Саїнка. Всіх іх було перебито. Березівчани, за православним звичаєм поховали героїв в братській могилі біля Введенської церкви на ІІ половині села. Ця легенда сьогодні підтверджується розкопками в 1956 році – при будівництві дитячого садка та записами Краківського архіву, віднайденим нашим прекрасним земляком Олександром Борисовичем Стаєцьким, колишнім редактором.
Теперішнє покоління людей продовжують звичаї своїх предків і скрізь насаджують молоді берізки. В центрі села школярі посадили березовий парк. Давно промайнули їхні шкільні роки, вони повідлітали з теплих батьківських домівок в пошуках щастя. А берізки ростуть з кожним роком все вищі і вищі, простягаючи до сонця своє гілля, прикрашаючи місцевість. Назва цього парку – «Парк пам’яті», який посадили випускники на честь 40-річчя Перемони у Великій Вітчизняній війні, в пам'ять про тих березівчан, які пішли на фронт і не повернулися.
СЕЛО В ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ І ПІСЛЯ
Війна…Яке тривожне слово,
Навіює і страх, і сум,
Он сходить сонце малиново
І викликає стільки дум…
22 червня 1941 року… Страшний день в історії людства, який не оминув і наше село. Велика Вітчизняна війна… Вона стала жорстоким випробуванням для всіх людей…
На фронт з Березівки пішло 1004 бійці. 395 з них не повернулися, 81 – повернулися інвалідами, 142 бійці нагороджені високими нагородами. Про увіковічнену пам'ять всіх загиблих земляків та безіменних захисників нашої Батьківщини кожного дня нагадує пам’ятник невідомого солдата , який в сумній зажурі височить, схиливши голову над Братськими могилами, в центрі села.
СПОРТИВНА ГОРДІСТЬ ТА ВИДАТНІ ЛЮДИ СЕЛА
Березівська земля славиться цікавими і талановитими людьми! Це герої соціалістичної праці: Цмокалюк Ісак Миколайович, Кундиловський Антон Федорович, Кундиловська Марія Антонівна, Бучацька Марія Іванівна, Малярчук Євдокія Матвіївна, Заворітна Гафія Аврамівна, Боєчко Гафія Гордіїна, Заборонюк Фрасина Єфремівна. Герой Радянського Союзу – льотчик-випробовувач Анатолій Квочур.
Ще здавна село Березівка має свою спортивну гордість. Саме тут зародилося спортивне товариство «Колос».
РОЗВИТОК АРХІТЕКТУР І КУЛЬТУРА СЕЛА БЕРЕЗІВКИ
Село було розділене на два церковні приходи, уже в 19 ст діяли дві церкви (на Слободі і на Волощині). Так називалися частини села.
В 40-60 рр на території села працювали колгоспні дитячі ясла. Також там була перша сільська бібліотека. 15 жовтня 1945 року Кліщука Григорія Васильовича призначили завідувачем сільського клубу. На території клубу була розміщена сільська бібліотека. В 1965 році відкрили новий БК із залом на 300 місць і бібліотекою на другому поверсі. З 1991 року зафункціонувало нове приміщення Березівського будинку культури (із залом на 500 глядацьких місць і з 5-ма кімнатами гурткової роботи), яке вражає своєю дивовижною внутрішньою оздобою глядацької зали.
НАШЕ СЕЛО СЬОГОДНІ
Сьогодні Березівка красується своєю красунею-церквою, яка знаходится на горбочку. У великі свята та вихідні вона має багато прихожан.Цей храм велика гордість для села, адже майже кожен житель громади вніс свій внесок в будівництво та оздоблення Храм Успіння Божої Матері.
